Філіпенко М. К. магістрант,
ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»
ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ, ЙОГО РОЛЬ ТА СТРУКТУРА В ПОСТІНДУСТРІАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ
В сучасних умовах модернізація економічного розвитку супроводжується суттєвими змінами в факторах та принципах організації виробництва, в структурі котрих першорядне значення посідають потенціал знань, накопичений суспільством, творчі здібності, високі професійні навички та компетенція працівників.
Аналіз впливу людського капіталу та науково-технічного прогресу на виробництво почався в середині минулого століття (твори Р. Солоу і Е. Денісона). Різноманітність використовуваних теоретичних положень, методів та даних для оцінки впливу людського капіталу на економічний розвиток та аналіз зворотного впливу супроводжувалися суперечливими результатами, які актуалізували вивчення причин цієї ситуації.
Наприклад, низький рівень інвестицій у вищу освіту в Європі порівняно з США на початку 2000-х років є однією з причин відставання держав ЄС від економічного зростання в порівнянні з США. Однак у перші два десятиліття після Другої світової війни європейські країни досягли високого рівня економічного зростання в порівнянні з США, незважаючи на інвестиції, що здійснювалися головним чином у початкову та середню освіту. Можна також привести приклад країн "Азіатські тигри" (Гонконг, Тайвань, Корея та Сінгапур), інвестиції яких в основному здійснювалися в початкову і середню освіту, але дали економічні вигоди [1].
Безперечним досягненням теоретиків людського капіталу є визнання вищої ролі особистості у розвитку суспільного виробництва. Слід зазначити, що в середині XX століття частка виробництва та природного капіталу у західних країнах становили 52% від сукупного капіталу, тоді як на початку XXI - лише близько 20%. Відносна частка людського капіталу за цей же період зросла з 48% до 78%. При цьому, вже в 1970 році державні та приватні інвестиції в освіту, охорону здоров'я та соціальне забезпечення перевищили державні та приватні інвестиції в фіксовані активи вдвічі, в 1980 році - втричі, а в 2000-х роках - майже в чотири рази.
За експертними оцінками, у найбільш економічно розвинених країнах зростання знань і освіти суспільства становить в середньому 60% від національного зростання доходів. Встановлено, що збільшення інвестицій в освіту на 1% призводить до зростання валового внутрішнього продукту країни на 0,35%. Крім того, за деякими оцінками, збільшення тривалості навчання на 1 рік у розвинених країни призводять до зростання ВВП на 5-15% [2]. Очікувана тривалість навчання також постійно зростає у всьому світі. Згідно з даними, за період з 1980 по 2018 рік цей показник виріс у Японії - з 13,2 до 15,2, в Норвегії - з 13,1 до 17,9, у Великобританії - з 12,9 до 17,4, у США - з 14.1 до 16,5. Лідером за цим показником є Австралія - 22,9 років [3].
При цьому, на сучасному етапі розвитку економіки, знання все більш і більш чітко з'являються у всіх структурних елементах, що дозволяє розглянути їх як системно важливий елемент та інтеграційну базу для внутрішнього змісту людського капіталу.
Всі цивілізовані країни вже усвідомили переваги капіталізації знань. Наприклад, такі компанії, як Microsoft та Intel, заробляють мільярд доларів США за рік від патентів. Тому інвестиції в розвиток інтелектуальних ресурсів на Заході ростуть у 2-3 рази швидше, ніж основні засоби компаній. У США ринкова вартість компаній, спеціалізованих на розвитку програмних продуктів, вища за фіксований балансовий звіт в 7-20 разів.
Генезис людського капіталу може забезпечити принаймні два етапи, одним з яких є формування (інвестиційний період), а інший пов'язаний з використанням людського капіталу. Перший етап характеризуються збільшенням вартості людського капіталу завдяки збільшенню кількості набутих знань та навичок та їх реалізації на робочому місці. Проте на другому етапі вже є кілька можливих варіантів зміни вартості людського капіталу. Коли населення працює на високо інтелектуальній роботі, залучене до підвищення кваліфікації, вартість людського капіталу може рости, в той час як при фізичній праці вартість людського капіталу може бути зменшена [4].
Фактори, що впливають на використання людського капіталу, можуть бути класифіковані відповідно до різних критерій: на основі ефективності використання (ефективне / неефективне використання) та характеру ефекта (внутрішній / зовнішній). Внутрішні фактори пов'язані головним чином з індивідуальними характеристиками населення, а зовнішні - з соціальними, економічними та політичними змінами на федеральному, регіональному та муніципальному рівнях.
Процес використання людського капіталу може призвести як до сприятливих, так і до несприятливих наслідків. З одного боку, це може супроводжуватися збільшенням заробітної плати і, таким чином, доходу населення, і призведе до збільшення прибутків та підвищення конкурентоспроможності компанії. З іншого боку, зайнятість, не пов’язана зі спеціальністю, невідповідність навичок і вимог роботи можуть призвести до поширення безробіття, неофіційному працевлаштуванню, що супроводжується низьким рівнем доходів населення.
Список використаних джерел:
1. І. Рабул “Склад людського капіталу, близькість до технологічного руху та зростання продуктивності”: дискусійний документ Австралія: Університет Монаш, кафедра економіки, 2010. c. 42 .
2. Маддісон А. Динамічні сили в капіталістичному розвитку. Довгостроковий порівняльний вигляд. Оксфорд, Нью-Йорк, 1991. С. 37-43
3. Human Development Reports Режим доступу: [ http://hdr.undp.org/en/content/expected-years-schooling-children-years
http://hdr.undp.org/en/2018-update]
4. Курчадис, К. В. Оцінки чистої вартості людського капіталу Педагогічна газета. - 2011. - №2. - Том 1 (гуманітарні науки).
