Тези доповідей

Скочій С. В. магістрантка, Інститут бізнес-освіти ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана» ФАКТОРНИЙ АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА Прибуток є основним показником ефективності діяльності підприємства, метою, результатом, стимулом, чинником економічної безпеки. Всі процеси та явища господарської діяльності є взаємозв’язаними, взаємозалежними та взаємообумовленими. Під факторним аналізом розуміють методику комплексного та системного вивчення та вимірювання впливу факторів на величину результативних показників [3, с.100]. На формування абсолютної суми прибутку підприємств впливають: ефективність їх фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь економіки; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів. З точки зору автора, факторний аналіз операційного прибутку слід проводити у двох площинах: 1) зовнішнє середовище, під впливом якого факторні показники можуть істотно змінювати значення результативного показника; 2) внутрішнє середовище впливу на прибуток, яка прогнозує очікувані результати діяльності, створює певні індикатори майбутнього економічного стану підприємства. При аналізі показників прибутку виділяються такі етапи: 1) надається оцінка динаміки прибутку в цілому та в розрізі окремих видів діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова), визначається прибутковість окремих структурних підрозділів; 2) виконується факторний аналіз формування прибутку за видами діяльності: факторний аналіз прибутку від операційної діяльності; факторний аналіз прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг); надається оцінка внутрішніх і зовнішніх резервів. Проаналізувавши динаміку прибутку досліджуваного підприємства встановлено, що відбулося зростання валового прибутку у порівнянні з попереднім роком на 47,8%, а чистий прибуток зріс на 56,6%. В той час як чистий дохід збільшився на 40,3%, тобто темп приросту витрат на виробництво реалізованої продукції є нижчим за темп приросту доходу підприємства. Після оцінки динаміки прибутку від операційної діяльності доцільно провести аналіз його структури. Але перед цим аналізується структура доходів і витрат, понесених для отримання цих доходів. Аналіз даних про доходи підприємства у 2017 році свідчить про їх позитивну динаміку у порівнянні із попереднім роком. Найбільшу питому вагу в структурі доходів від операційної діяльності займає дохід від реалізації продукції (майже 97% у 2016 році, та 99,5% - за 2017 рік). Виходячи із розрахунків, на підприємстві відбулося зростання витрат операційної діяльності та деякі зміни в структурі. Зокрема, частка собівартості реалізованої продукції зросла на 2,8% в структурі (склала 83,6%) та зниження частки інших операційних витрат. Структура витрат відповідає структурі доходів. Найбільшу питому вагу у структурі операційних витрат займають матеріальні витрати (77,0-77,9 %), що свідчить про високу матеріаломісткість операційної діяльності. Отже, основне джерело одержання прибутку досліджуваного підприємства - операційна діяльність. Прибуток від операційної діяльності в аналізованому періоді зріс на 49,6%, що свідчить про підвищення ефективності управління господарською діяльністю підприємства загалом. Факторний аналіз операційного прибутку здійснено на основі методу ланцюгових підстановок. Визначено вплив на операційний прибуток зміни обсягу реалізації, зміни структури реалізації, зміни відпускних цін реалізації продукції, зміни цін на сировину, матеріали, інші ресурси. Зміни обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції впливають не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміні обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції). Спроможність підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвою [ 5, с.27]. Максимальний вплив на зміну (зростання) валового прибутку спричинила зміна обсягу реалізації з 2016 року по 2017 рік та принесла підприємству додаткові 135,5 млн.грн. валового прибутку. За рахунок зростання відпускних цін на реалізовану продукцію валовий прибуток зріс у 2017 році, порівняно з базовим 2016 на 38,0 млн.грн. Єдиний фактор, який вплинув на валовий прибуток негативно – зростання собівартості продукції. Але вплив цього фактору був нижчий, ніж позитивний вплив всіх інших. Вся продукція має приблизно однаковий рівень рентабельності та без різких змін структури. Тому, зміна структури суттєво не вплинула на зміну валового прибутку. Таким чином, якість прибутку від основної діяльності можна оцінити як високу так як його збільшення зумовлене зростанням обсягу продажів, та суттєво повільнішим зростанням собівартості продукції у порівнянні з ростом доходів. З’ясовано резерви зростання прибутку. Список використаної літератури: 1. Ганжа Ю.В. Міжнародна практика факторного аналізу прибутку підприємства / Ю.В. Ганжа //Економіка та держава. – 2007. – № 4. – С.35-36. 2. Економічний аналіз: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця – Житомир: ПП “Рута”, 2003. – 680 с. 3. Методичні рекомендації оцінки впливу змін економічних факторів на результативні показники прибутку / Григор Н.М., Крехівський О.В., Ніколаєнко Н.Л., Байдаченко Т.Г., Тарасова А.І., Чернопащенко М.С. – К.: ДП ДІКТЕД, 2007. – 140с.

Тимошенко Т. М. магістрантка, Інститут бізнес-освіти ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана» ТРЕНДИ РОЗВИТКУ КОНСАЛТИНГОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ Беззаперечним є зростання інтересу до діяльності консалтингових підприємств в наукових та ділових колах. Розвиток ринку консалтингових послуг, відносини між клієнтами та консультантами, критерії оцінки консалтингових продуктів, чинники ефективності та результативності надання консалтингових послуг на сьогодні є найбільш обговорюваними темами. Особливий предмет відносин з приводу надання консалтингових послуг обумовлює складність та багатоаспектність ринку. Головними ознаками та особливостями створення консалтингового продукту та його подальшої реалізації є: - надання консалтингової послуги здійснюється, як правило, юридичними особами або фізичними особами-підприємцями, але консалтингові послуги можуть і надаватися юридичними особами публічного права відповідно до чинного законодавства; - переважно оплатний характер консалтингової послуги; - невіддільність послуги від її виконавця; - відсутність завершеної матеріальної форми, тобто консалтингова послуга не має уречевленого результату; - ексклюзивність послуги; - неможливість надання консалтингової послуги третіми особами; - відсутність нормативних критеріїв якості надання консалтингових послуг – встановлення їх у кожному конкретному випадку; - надання консалтингової послуги – інтелектуальна, творча, професійна діяльність фізичної особи; - інноваційний характер консалтингової послуги; - корисний результат наданої консалтингової послуги не завжди співпадає з очікуваним; - можливість отримання корисного результату для замовника різними методологічними шляхами; настання корисного результату від послуги можливе через певний проміжок часу. Функціонування ринку консалтингових послуг в Україні пов’язано з рядом обмежень. За дослідженнями [2], в нашій країні виокремлюють декілька обмежень, які поки що не дають змоги ринку стрімко розвиватися, серед яких: низька поінформованість щодо надання консалтингових послуг та складність в отриманні об'єктивної інформації; недовіра до консалтингу загалом, що зумовлено не завжди достатнім рівнем професіоналізму з боку консультантів; невисокий рівень інтеграції українських консультаційних компаній в міжнародні консультаційні структури й об'єднання; низька активність професійних об'єднань на консультаційному ринку; низький рівень звернення до консалтингових компаній; недостатній рівень фінансової грамотності керівників; відсутність інформації, що пояснює доцільність, необхідність і переваги використання таких видів послуг у поточних умовах ринку. Відповідно до даних Державного комітету статистики України вітчизняний консалтинговий ринок оцінюється майже у 3 млрд. дол. і динаміка приросту відповідає 40-45% за рік. При цьому 76,7% ринку припадає на консультаційні послуги підприємствам, 19,7% – на інформаційний консалтинг, а лише 3,7% – на навчання персоналу [4]. Сьогодні найбільш ємними сегментами консалтингового ринку є [3]: управлінський консалтинг – 30,9% (105 млн. дол.); консалтинг у сфері інформаційних технологій – 27,1% (92 млн. дол.); юридичний консалтинг – 15,3% (52 млн. дол.); фінансовий консалтинг та аудит – 10,6% (36 млн. дол.). Досить велику активність на ринку мають компанії та індивідуальні консультанти, які «торгують знаннями», проводять семінари, конференції, організовують курси та клуби. Ця маркетингова діяльність переросла в окремий бізнес-напрямок, основу якого складає навчальне консультування. Однак потрібно зауважити, що великий сегмент ринку пов'язаний с малими та середніми підприємствами (далі – МСП) не є охвачений діючими константантами. Причини відмови МСП від послуг консультантів: відсутність потреби у послугах консультантів (50%); недостатність фінансових засобів підприємства, висока вартість послуг консультантів (19,7%); самостійне розв’язання питань (18,2%); неналежна обізнаність з даного питання серед керівництва компаній (7,6%). При цьому 51% МСП, які не користувались послугами консалтингу, визнають наявність на підприємстві проблем, які б могли вирішити з допомогою консультантів. Так, 43,2% відчувають нестачу в послугах консультантів у сфері управлінського консалтингу, а 49% МСП, що не вдаються до послуг консалтингу, не вважають за потрібне користуватись ними і в подальшому. Тому можна стверджувати, що ємність ринку може збільшена за рахунок потенційних, незалучених клієнтів в обличчі МСП. Сучасний період характеризується відкритістю, зрозумілістю консалтингових компаній для всіх стейкхолдерів: інвесторів, кредиторів, що позитивно впливає на ділову репутацію, активність і зростання фінансових показників консалтингових фірм. В цілому з огляду на зміни тенденцій ведення бізнесу все більше українських компаній приходять до розуміння важливості та необхідності використання консалтингових послуг [1]. Тому вітчизняним консалтинговим компаніям потрібно зосередити основні зусилля на перспективах, які ефективно вплинуть на бізнес і економічний стан країни в цілому. Список використаних джерел: 1. Відновлення ринку консалтингу почнеться вже в 2018 році (07.08.2017): сайт «Незалежний аудитор»/ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://n-auditor.com.ua/uk/novini/finansi/item/66877-відновлення-ринку-консалтингу-почнеться-вже-в-2018-році.html 2. Гузар Б.С. Проблеми функціонування ринку консалтингових послуг в Україні / Б. С. Гузар, О. В. Шупило // Уманський національний університет садівництва/ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journal.udau.edu.ua/assets/files/89/Ekon/Ukr/8.pdf 3. Євтушенко Н. О. Компаративний аналіз поняття «консалтингова взаємодія» / Н. О. Євтушенко // «Економіка. Менеджмент. Бізнес» № 1 (19). – 2017 /[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journals.dut.edu.ua/index.php/emb/article/viewFile/1451/1384. 4. Нормативно-правове регулювання консалтингових послуг для малого підприємництва // Інформаційний ресурс Інформаційного агентства NovA/[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://konsultat.info/index.php?o=97&l=2 5. Survey of the European Management Consultancy 2016/2017 / FEACO/ [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.feaco.org/sites/default/files/sitepagefiles/Feaco%20Survey.2016-2017.pdf

Дулінець Т.Є., магістрантка, Інститут бізнес-освіти ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана» Зниження чистих активів ТОВ до нуля перетворює всі правочини у значні Стаття 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06 лютого 2018 року № № 2275-VIII (надалі - Закон № 2275-VIII) надає право встановлювати у статуті товариства з обмеженою відповідальністю особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв, визначаючи їх як значні правочини. Поняття «значний правочин» не нове для українського права. Вперше воно з’явилось у 2008 році в Законі України «Про акціонерні товариства», де під значним правочином розуміється правочин …, учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності. Для товариств з обмеженою відповідальністю законодавець встановив більш диспозитивну норму, яка дозволяє товариству на свій розсуд визначати критерії значності правочинів, не обмежуючись фактором ціни правочину (або взагалі не визначати). Крім того, закон не називає органів, які можуть приймати рішення про надання згоди, тому ними можуть бути не лише загальні збори учасників, але й інші органи чи посадові особи. Відтак, значним правочином може бути не лише правочин, вартість якого перевищує визначене статутом значення. Це можуть бути і правочини певного типу: застава, іпотека, гарантія тощо. Тобто, статутом товариства з обмеженою відповідальністю можна визначити сутність правочину, яка визначатиме такі правочини як «значні» незалежно від вартості. Однак, винятком з цього принципу диспозитивності є імперативна норма, за якою рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників. Визначення чистих активів можна відшукати у п.4 П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств», де їх визначено, як активи підприємства за вирахуванням його зобов’язань. Тобто, це – підсумок розділу «Власний капітал» у пасиві балансу товариства. У випадках, коли зобов’язання товариства з обмеженою відповідальністю перевищують активи, власний капітал товариства з обмеженою відповідальністю має від’ємне значення. З цього моменту кожен оплатний правочин, ціна якого становить будь яку грошову суму (навіть 1 копійка) перевищує не лише 50%, а й всі 100% чистих активів і тому отримує статус значного, щодо якого діє особливий порядок надання згоди на його вчинення, встановленим законом (загальними зборами). Така новела закону створює небезпеку колапсу господарської діяльності у багатьох товариствах з обмеженою відповідальністю, оскільки керівники, можуть утриматися від вчинення будь яких правочинів, так як вчиняючи такі правочини без рішення загальних зборів ризикують понести відповідальність, починаючи з матеріальної та моральної, закінчуючи кримінальною за перевищення повноважень та зловживання службовим становищем. Ще більшим ризиком в таких випадках є де-факто нікчемність правочинів, вчинених з порушенням порядку їх погодження, оскільки ст. 46 Закону № 2275-VIII встановлює, що такий правочин, вчинений без дотримання порядку надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки товариства лише у разі його подальшого схвалення у встановленому порядку (з моменту такого схвалення). Тобто, хоча закон прямо не визначає такі правочини нікчемними, однак, встановлює можливість для їх заперечення у випадку відсутності схвалення. Значні ризики виникають і для контрагентів товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки будь який договір, укладений ними може виявитись недійсним. Яким же чином товариствам з обмеженою відповідальністю з від’ємними чистими активами та їх діловим партнерам забезпечити свою діяльність за таких умов? Нижче наведено ряд практичних кроків. Найперше, у договірних відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю до моменту укладення договору необхідно вимагати копію балансу за найближчий період та/або рішення загальних зборів на укладення такого договору. Також, якщо можливо, слід отримувати згоду загальних зборів на укладення кожного договору (що вкрай складно реалізувати на практиці). За відсутності такої можливості, товариству з обмеженою відповідальністю з від’ємними активами слід регулярно (щоквартально, щомісячно або й частіше) проводити загальні збори учасників, на яких схвалювати всі вчинені правочини (однак, високі ризики персональних негативних наслідків для членів виконавчого органу все ж залишаються). Товариствам, у складі яких наявний лише один учасник (рішення загальних зборів яких оформлюються у вигляді рішень єдиного учасника), доцільно надати довіреність на право прийняття рішень про схвалення правочинів особам з числа працівників товариства, що забезпечить належний рівень оперативності при укладенні договорів (можливо, з певними обмеженнями, встановленими у самій довіреності). Ще одним варіантом, який хоча і не передбачений законом, але прямо ним не заборонений, є надання попередньої згоди на вчинення значних правочинів, за аналогією з акціонерними товариствами. Такому рішенню має передувати внесення змін до статуту, якими така можливість має бути передбачена. Використана література: 1. Про акціонерні товариства: Закон України № 514-VI від 17.09.2008 р. // Відомості Верховної Ради України – 2008. – № 50, / № 50-51 /, ст. 2432, стаття 384. 2. Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю: Закон України № 2275-VIII від 06.02.2018 р. // Відомості Верховної Ради України – 2018. – № 13, ст. 5, стаття 69.