Ковтун Д.В.,
магістрант Інститут бізнес-освіти
ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»
РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ІНСТРУМЕНТ ДОСЯГНЕННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ
Конкурентна боротьба підприємств за ринок та споживача змушує кожне підприємство шукати свій унікальний шлях до просування продукції. Задля досягнення переваги в конкурентних перегонах підприємство має постійно оновлювати свої методи роботи, стиль ведення бізнесу, підходи до співпраці з зовнішніми та внутрішніми стейкхолдерами, оптимізувати бізнес-процеси, вдосконалювати виробництво, розробляти новий продукт, здійснювати інноваційну діяльність та багато іншого. Часто для впровадження нових методик та підходів ведення бізнесу потрібно робити суттєві зміни в функціонуванні підприємства. Не здатність підприємства пристосуватися до навколишніх змін ставить під загрозу існування самого підприємства. Таким чином зміни в діяльності супроводжують підприємство на протязі всього життєвого циклу.
Будь які зміни на підприємстві повинні супроводжуватися чітким планом дій, який повинен містити в собі таки пункти як мета змін, їх масштаб, необхідні ресурси, часовий горизонт, можливі ризики і методи їх усунення, та очікуваний результат від впровадження таких змін.
Ми розглядаємо реструктуризацію - як інструмент здійснення змін на підприємстві. Це послідовно-організований процес переходу від поточного стану підприємства до бажаної цілі у майбутньому. Дуже важливим є попередній точний та акуратний розрахунок послідовності дій які необхідно виконати на діючому підприємстві аби не загубити той потенціал, який досягнуто, а навпаки зберегти існуючі та здобути додаткові переваги. При цьому потрібно враховувати фінансові, організаційні, виробничі, управлінські та інформаційні аспекти які будуть змінюватися під час проведення реструктуризації. Під час вибору форм і методів реструктуризації підприємства важливо враховувати всі фактори, що впливають на цей процес і, передусім, аналіз зовнішнього середовища, зокрема прямий і непрямий його вплив на підприємство, ринкову ситуацію, а також забезпечити ефективне управління всім комплексом проблем, що формують стратегію конкурентоспроможності підприємства. Вона повинна сприяти фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, загалом підвищення ефективності виробництва.
Ефективне використання такого інструменту, як реструктуризація, залежить від поточного стану підприємства та його можливостей здійснення перетворень. В залежності від цього визначається важливість задіяння кожного з факторів як внутрішнього середовища, так і зовнішнього буде відрізнятись. Рівень операційної діяльності підприємства обумовлює охоплення даних факторів, тобто чим гірше воно функціонує, тим більше уваги слід приділяти внутрішнім чинникам, чим краще, тим вагоміші стають фактори зовнішнього середовища.
Керівники, які управляють процесами змін, мають розуміти наслідки які тягнуть за собою впровадження таких змін, а також наслідки при невиконанні або несвоєчасному виконанні потрібних дій. Такі наслідки для підприємства мають бути оцінені, та по кожному з них прийняте рішення чи є даний ризик прийнятний для підприємства чи потрібно вживати заходів для нівелювання настання такого ризику або його цілковитого усунення.
Техніко-технологічне реструктурування охоплює модернізацію або заміну застарілих основних фондів, впровадження нових технологічних процесів, інвестування заходів, спрямованих на краще використання виробничих потужностей та інших ресурсів підприємства. Закриття (ліквідація) підрозділів і навіть підприємств може розглядатися як складова частина такого виду реструктуризації. Ширше визначення техніко-технологічної реструктуризації може передбачати регіональне переміщення виробничих потужностей для використання певних стратегічних переваг, які проявляються у нижчому рівні оплати праці, вищій кваліфікації персоналу, перспективному ринку, кращій інфраструктурі та інших чинниках, які можливо використати при зміні місця розташування бізнесу. Цей вид реструктуризації істотно не збільшує ефективність господарювання, якщо він не супроводжується додатковими змінами в організації, менеджменті, розробкою маркетингової і товарної політики, а також без впровадження політики стимулювання конкурентоспроможності виробництва [1].
Управлінська, або організаційна, реструктуризація охоплює заходи з удосконалення або зміни організаційної структури підприємства, адаптації персоналу для роботи в нових економічних умовах. Ці зміни часто є важливішими, ніж модернізація основних активів. Успішне проникнення на нові ринки вимагає не лише відповідної ефективності виробництва, але й приділення уваги якості, обслуговуванню, інноваціям, продуктовій диференціації і ринковій сегментації.
Застосування концепції часового управління, особливо, під час реструктуризаційних перетворень, є необхідною умовою вчасного виконання всього комплексу запланованих змін, оскільки зміни зовнішніх ринків може бути швидшою, ніж період прийняття управлінських рішень. Що зведе нанівець формування конкурентних переваг, зниження рівня використання наявних ресурсів та можливості розширення ринків збуту. Дії по впровадженню змін мають виконуватись систематично, послідовно та вчасно. Інформація щодо конкретних запланованих змін (плани, інструкції, списки постачальників, виконавців, контактна інформація та інше) має бути логічно організованою, а час на пошук такої інформації має витрачатися мінімально. Бізнес середовище живе в атмосфері дуже швидких змін - тому час має значення, і підприємство має невідкладно реагувати на вимоги, які диктує ринок. Якщо підприємство на постійній основі здійснює аналіз навколишнього середовища, і така інформація систематизується і накопичується, тоді керівники, таких підприємств, в змозі приймати адекватні рішення щодо впроваджуваних змін відповідно до поточного стану речей і в короткі проміжки часу. Чим, на наш погляд, можуть досягатися конкурентні переваги.
Список використаних джерел:
1. Організація і управління процесами виробництва [Електронний ресурс] : навч. посіб. / В. Г. Васильков, Н. В. Василькова ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ДВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана". - Електрон. текстові дані. - Київ : КНЕУ, 2011. - 503 с. - Назва з титул. екрану. - Електрон. версія друк. вид. - Бібліогр.: с. 497-498. - ISBN 978-966-483-485-5 : Б. ц.
2. Інноваційний ресурс соціально-економічного розвитку України [Електронний ресурс] : зб. доп. 84-ї наук. конф. студентів КНЕУ; 24 квіт.-23 трав. 2017 р. / М-во освіти і науки України, ДВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана" ; [відп. за вип. О. А. Петухова]. - Електрон. текстові дані. - Київ : КНЕУ, 2017. - 1032 с. - Назва з титул. екрану. - Текст укр., англ. - ISBN 978-966-926-105-5 : Б. ц.
Дякую за питання! Тут не може бути єдиної та універсальної відповіді, яка підійде для всіх підприємств. Адже кожне підприємство буде виходити з власних можливостей та цілей. Наприклад, для малого або середнього підприємства реструктуризаційні процесу будуть більше підпадати під визначення "проекту", тому що будуть мати місце поодинокі випадки коли на такому підприємстві потрібно робити координальні зміни в роботі і реалізація таких змін буде тривати обмежений час а для впровадження цих змін буде створений окремий комітет, який розпустять після досягнення поставленої мети. Якщо ж розглянути транснаціональні корпорації, які в своєму складі мають велику кількість підпрозділів та бізнес-процессів, то в такому випадку може буди створений окремий відділ який буде цілеспрямовано займатись постіним вдосконаленням внутрішніх процесів, продуктів, аналізувати зовнішне середовище і намагися вдосканалити діяльність системи та розробляти програми по їх впровадженню. В такому випадку можна говорити що така діяльність є "операційною" та на постійній основі, хоча кожний з етапів реструктуризації може буди виділено як окреми проект.
У такому разі, як слід розцінювати реструктуризацію як проект чи операційну діяліндіялдіяліндіялдіядіяліндіялдіялі та який підхід обирати?